Центр лицензирования и сертификации

+380 44 361-79-58 

lifecell+380 63 378-42-48

mts+380 95 762-84-59

ks+380 67 837-18-94

ЛЕКЦІЯ 2. ТЕХНІЧНЕ РЕГУЛЮВАННЯ. ВЗАЄМОВІДНОСИНИ ДЕРЖАВИ І СУСПІЛЬСТВА

 

ТЕХНІЧНЕ РЕГУЛЮВАННЯ. ВЗАЄМОВІДНОСИНИ ДЕРЖАВИ І СУСПІЛЬСТВА

В цілому, система технічного регулювання дозволяє регулювати відносини між суб'єктами технічного регулювання в процесі їх дій по відношенню до об'єктів технічного регулювання. Технічне регулювання здійснюється через встановлення правил і контроль за їх дотриманням шляхом застосування збалансованих механізмів заохочення та примусу суб'єктів системи технічного регулювання.

Вивчення досвіду економічно розвинених країн вказує на спільність цілей технічного регулювання та, водночас, на різноманіття форм, які може приймати національна система технічного регулювання, а також на різноманіття шляхів, методів і засобів досягнення цілей технічного регулювання, які є в арсеналі окремо взятої держави.

ПРАВОВІ ЗАСАДИ ТЕХНІЧНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

Технічне регулювання не обов'язково є похідним національного законодавства. У деяких випадках воно може зовсім не мати правової основи. У Сполучених Штатах, наприклад, відсутні закони - як на федеральному рівні, так і на рівні суб'єктів федерації, які б давали визначення системі технічного регулювання, або хоча б згадували її, не кажучи вже про те, щоб встановлювати її структуру, органи, принципи та механізми її функціонування. Незважаючи на відсутність правових основ, американська система технічного регулювання являє собою складний і водночас ефективний саморегулюючий організм, який склався природним шляхом у процесі багаторічної торговельно-економічної діяльності.

З іншого боку Атлантичного океану, Європейським Союзом створена правова основа регіональної системи технічного регулювання, однак цей фундамент не є національним.

Джерелом права європейської системи технічного регулювання є наддержавне законодавство унікальний в сучасній правовій практиці прецедент передачі частини суверенних прав держав-суб'єктів Союзу наддержавним органам.

РОЗДЕРЖАВЛЕННЯ ТЕХНІЧНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

Закордонний досвід технічного регулювання свідчить, що держава відіграє істотну, проте не обов'язково головну роль у системі технічного регулювання в цілому і в окремих її компонентах зокрема. Цілком природно, що в рамках системи технічного регулювання органи державного управління знаходяться у привілейованому становищі в силу свого особливого статусу в правовій системі держави.

Однак сучасне технічне регулювання не обов'язково є державним регулюванням. Роздержавлення системи технічного регулювання (зниження ролі держави в управлінні процесами технічного регулювання шляхом передачі державних функцій приватному сектору) з низки об'єктивних політичних і економічних причин є частиною державної політики у більшості економічно розвинених країн Північної Америки, Європи, Азії та Тихоокеанського регіону.

Найбільш істотними наслідками реформ національних систем технічного регулювання є лібералізація торговельно-економічної діяльності і, найголовніше, відмова держави від історично сформованої монополії на технічне регулювання ринків і перехід до системи саморегулювання.

Заміна вертикальних зв'язків горизонтальними в сучасній системі технічного регулювання зумовлена такими факторами, як глобалізація світової економіки, тісна економічна інтеграція на регіональному та міжнародному рівні, руйнування національних торговельно-економічних кордонів, а також технічною революцію, яка в останню чверть століття поширила свій вплив на будівельну галузь і викликана зростаючим різноманіттям об'єктів технічного регулювання.

Остання обставина різноманіття об'єктів технічного регулювання є, мабуть, найбільш очевидною економічною причиною роздержавлення системи технічного регулювання. Держава просто не володіє адекватними ресурсами для того, щоб устежити за новими технологіями, матеріалами, виробами, методами та процесами, не кажучи вже про те, щоб кваліфіковано оцінити їх безпеку та придатність для практичного застосування. Гостра нестача компетентних фахівців і відсутність достатніх фінансових, матеріальних і людських ресурсів у державних установах викликають необхідність передачі функцій, які історично були прерогативою держави, у приватні руки. При цьому у держави немає іншого виходу, оскільки просте збільшення фінансування та розширення штату кваліфікованих співробітників не дозволять вирішити проблему обробки величезного масиву інженерно - технічної інформації, який супроводжує потік інновацій, що заполонило ринок.

Відмінною особливістю сучасних систем технічного регулювання економічно розвинених держав є широке застосування механізмів саморегулювання та залучення фахівців приватного сектору для виконання функцій нагляду, контролю і оцінки відповідності.

Саме існування системи акредитації випробувальних лабораторій і органів з сертифікації є яскравим підтвердженням «приватизації» механізмів регулювання. Так, за допомогою акредитації держава звільняє себе від обов'язків з проведення випробувань матеріалів і виробів, необхідних для оцінки та підтвердження їх безпеки і передає ці функції в руки недержавних суб'єктів. Більш того, в більшості економічно розвинених країн навіть процедурні питання акредитації не є предметом державного регулювання - акредитуючими органами є не органи державної влади, а недержавні саморегулівні міжнародні співтовариства фахівців в області акредитації. Ілюстрацією того, що виконання функцій регулювання не обов'язково знаходиться в руках держави, є Нова Зеландія - унітарна держава з простою за структурою вертикаллю державної влади (центральний уряд - місцеві ради). Органом, що видає дозволи на будівництво будівель і споруд і забезпечує інспекційні перевірки будівельних об'єктів у Новій Зеландії, може бути будь-яка особа - державна установа чи приватна особа – яка пройшла відповідну акредитацію. Акредитацію здійснює підрозділ з акредитаційних послуг Ради з реєстрації випробувальних лабораторій [англ. Testing Laboratory Registration Council] - саморегулівної некомерційної організації, що фінансується за рахунок членських внесків.

Екстремальним прикладом роздержавлення є Сполучені Штати. На батьківщині найбільшої в світі економіки національна система технічного регулювання є високорозвиненим саморегулівним організмом, де потреби в технічних нормах, стандартах, акредитації, сертифікації, випробуваннях та інших механізмах та інструментах регулювання та оцінки відповідності визначаються цілковито потребами учасників ринкових відносин - постачальників і споживачів. У взаємовідносинах з постачальниками, держава виступає в ролі ділового партнера і одночасно в ролі агента споживача, що захищає суспільні інтереси. У цій ролі американські органи державного управління беруть участь у роботі національної системи технічного регулювання поряд з усіма іншими його суб'єктами.

Крім вищезгаданих економічних причин, в економічно розвинених країнах також існують соціальні причини роздержавлення технічного регулювання.

Соціологи вказують на зростання соціальної комплексності [англ. social complexity] сучасного суспільства, що має суттєвий вплив на систему державного управління суспільством. Чим більш розвиненою і ускладненою стає соціальна структура суспільства, тим складніше стає нею керувати традиційними інструментами державного управління. Зростаючі політичні, соціально-економічні та культурні потреби різних соціальних груп соціально комплексного суспільства збільшує навантаження на регулюючі структури державної влади. При цьому регулююча здатність держави знижується зворотно пропорційно збільшенню навантаження. Це неминуче веде до цілого ряду проблем, в т.ч. ерозії цілісності, послідовності, компетентності, авторитетності та ефективності законодавчих актів, які видаються з метою регулювання - те, що соціологи називають «кризою права». На практиці криза права зумовлює часткову або цілковиту непрацездатність законів і механізмів їх виконання.

Будівельне право є сферою права, схильною до вищезгаданої кризи більшою мірою, ніж інші сфери права саме виходячи з соціальної комплексності будівельної галузі. Соціальна комплексність будівельної галузі зумовлена низкою факторів, включаючи:

(а) надзвичайну складність і багатокомпетентність кінцевого продукту галузі;

(б) залученість у процеси створення та експлуатації будівель і споруд величезної за розміром і розрізненої за інтересами маси соціально-економічних груп (вчених, випробувачів, архітекторів, інженерів, виробників промислової продукції, будівельників, монтажників, інспекторів, а також їх професійних асоціацій, товариств і спілок);

(в) універсальність кінцевого продукту, яким щоденно користуються споживачі по всьому світу, кожен з яких належить одночасно до декількох соціальних груп зі своїми специфічними потребами та запитами.

Якщо розглянути в комплексі всю соціальну мережу, якою обплутані пов'язані з будівництвом об'єкти технічного регулювання, зрозуміло, чому технічне саморегулювання будівельної галузі є об'єктивною необхідністю. Також стануть зрозумілі причини того, що будівельне законодавство в економічно розвинених країнах одним з перших серед інших галузей права відмовилося від безпосереднього впливу на відносини суб'єктів регулювання шляхом прямого правового регулювання та перейшло в розряд процесуального права. У контексті сучасного технічного регулювання, роль сучасного будівельного законодавства полягає не в тому, щоб регламентувати діяльність суб'єктів - установ, організацій і підприємств, залучених до процесів створення, експлуатації та оцінки нормативної відповідності будівель і споруд - а в тому, щоб визначати форму суб'єктів і встановлювати процедури їх діяльності як всередині себе, так і по відношенню до інших суб'єктів.

Яскравим прикладом практичного застосування принципу технічного саморегулювання є взаємини органів державної влади (і над державної влади у випадку Європейського Союзу) з органами стандартизації. Практично в усіх економічно розвинених країнах, органи зі стандартизації, як національні (AFNOR, ANSI, BSI, DIN і ін.), так і галузеві (ASTM, ASCE, ASME, ICC, IEEE, NFPA і ін.), є недержавними саморегулівними організаціями. Держава знаходиться з розробниками стандартів у партнерських відносинах з чітким поділом праці, де держава залишає за собою повноваження формулювання правового компонента норм, а на розробників стандартів покладаються функції формулювання технічного компонента норм, які в рамках технічного регулювання встановлюють кількісні та якісні критерії оцінки об'єктів нормування. З метою надання технічному компоненту законної сили, він включається за посиланням до правового компоненту законодавства.

В рамках Європейського Союзу взаємини регулюючих органів і приватних органів зі стандартизації побудовані таким же чином. Різниця полягає лише в тому, що законодавці ЄС є наднаціональним органом (асоціацією суверенних держав), а європейські органи зі стандартизації (CEN/CENELEC та ETSI) являють собою недержавні асоціації національних органів зі стандартизації, які, в свою чергу, є недержавними саморегулівними юридичними особами. У Сполучених Штатах за цим же принципом побудована законотворча діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування. Вона відбувається у тісній співпраці з розробниками модельних будівельних норм і правил. Рада з міжнародних кодів (ICC) - недержавна, саморегулівна організація, що відповідає за розробку технічних норм, які потім адаптуються, часто без змін, законодавчими органами в якості місцевих законів. Така співпраця держави з приватним сектором розглядається як прагматична, найбільш реалістична тактика, забезпечує ефективність законотворчості, оскільки кожен займається своєю справою в міру своєї компетентності - політики формулюють норми права, інженери розробляють технічні норми. Результатом колективної праці є компетентне законодавство, складене на високому юридичному та інженерно-технічному рівні та не схильне до кризи права.

Самосертифікація виробників продукції та постачальників послуг також є формою саморегулювання і свідченням поглиблення роздержавлення в області технічного регулювання. Самосертифікація може приймати різні форми - від декларації виробника будівельних виробів про відповідність його продукції вимогам безпеки в Європі - до підтвердження слюсарем-сантехніком придатності до експлуатації змонтованої ним системи внутрішнього водопостачання та каналізації у Сполучених Штатах. Тією чи іншою мірою елементи самосертифікації присутні у всіх без винятку національних і регіональних системах технічного регулювання. Як у випадку з прикладами саморегулювання розробників технічних норм, причини появи самосертифікації, як інструмента регулювання, є скоріше соціальними, ніж економічними. Право виробника на самостійне підтвердження відповідності своєї продукції вимогам законодавства є визнанням його соціальної автономії і виразом його соціальної потреби бути визнаним в якості професіонала високої кваліфікації.

Іншим прикладом визнання соціального статусу саморегулівних організацій є зміна ролей регулюючих і регульованих сторін в рамках системи технічного регулювання. В одних випадках органи влади виконують регулюючу роль, в інших випадках - виступають в ролі регульованих. Ілюстрацією цього феномена є процедура акредитації діяльності місцевих органів будівельного нагляду та контролю у США. У ролі регульованого є місцевий будівельний наглядово-контролюючий орган, який проходить процедуру акредитації, в той час як функції регулюючого, аккредитуючого органу виконує недержавна особа - дочірнє підприємство Ради з міжнародних кодів [англ. International Code Council (ICC)].

Українське законодавство також містить передумови для запровадження механізмів саморегулювання у будівництві. Так, відповідно ст. 16 Закону України «Про архітектурну діяльність», на території України вже створюються і діють саморегулівні організації у сфері архітектурної діяльності як неприбуткові добровільні об'єднання фізичних та юридичних осіб, що провадять підприємницьку та професійну діяльність у відповідній сфері. Вони визначають правила і стандарти, обов'язкові для виконання всіма членами таких організацій.

Привертає увагу положення зазначеної статті в частині закріплення можливості делегування саморегулівним організаціям повноважень з проведення професійної атестації виконавців робіт (послуг), пов'язаних із створенням об'єктів архітектури, та участі в ліцензуванні господарської діяльності своїх членів. Така норма відображає важливий крок законодавця в усвідомленні необхідності наділення саморегулівної організації повноваженнями з оцінки відповідності персоналу як елементу технічного регулювання у будівництві та складової частини культури будівництва.

На сьогодні вже здійснено делегування саморегулівним організаціям визначених законом повноважень. Подальші кроки щодо роздержавлення національної системи технічного регулювання у будівництві лежать у площині посилення інституційної спроможності саморегулівних організацій та створення законодавчого підґрунтя для запровадження європейської моделі організаційної структури системи технічного регулювання шляхом прийняття законопроекту «Про основні вимоги до будівель та споруд, а також умови для розміщення на ринку будівельних виробів, гармонізовані з нормами законодавства Європейського Союзу».

Водночас слід зазначити, що саморегулювання в рамках технічного регулювання не розглядається як альтернатива державному регулюванню, а як регулювання в інший засіб.

ОСОБЛИВОСТІ ТЕХНІЧНОГО РЕГУЛЮВАННЯ У БУДІВНИЦТВІ

Розгляд технічного регулювання у будівництві як унікального національного або регіонального явища виглядає такою ж помилковою точкою зору, як і погляд на нього як на якийсь універсальний «світовий» досвід. Сучасне технічне регулювання у будівництві не є ні тим, а ні іншим.

Багаторічні зусилля Світової організації торгівлі та зусилля міжнародних і регіональних організацій зі стандартизації досягли певних успіхів у сфері гармонізації законодавства та усунення технічних бар'єрів у торгівлі. Завдяки масштабним заходам на міжнародному, регіональному та національному рівнях - в результаті яких створюються митні союзи, укладаються міжнародні торговельні угоди, проводиться гармонізація стандартів, здійснюється визнання іноземних сертифікатів, ліцензій та результатів акредитації та лабораторних випробувань - будівельні матеріали, вироби та обладнання практично безперешкодно перетинають кордони багатьох країн в Європі, Америці, Азії, Африці та Австралії. Доступні інформаційні технології та Інтернет дозволили здійснювати міжнародний обмін будівельними технологіями, знаннями та досвідом у масштабах, які фахівці не в змозі були уявити 20-30 років тому.

Економічна кооперація та інтеграція в окремих регіонах світу змушує країни вступати в торговельно-економічні союзи та гармонізувати національні системи технічного регулювання, що дозволяють безперешкодне пересування і застосування капіталу, трудових ресурсів, продукції та послуг. В окремих галузях економіки насамперед, пов'язаних з фінансами, телекомунікаціями, електронікою та інформаційними технологіями - досягнуто стан всесвітньо універсальної стандартизації та уніфікації, який практично ліквідував технічні відмінності між регіонами і державами. Разом з тим, багато галузей не опанувало міжнародну гармонізацію.

Будівництво є одним з найдавніших видів діяльності людини, а будівельна галузь, яка має за своїми плечима багатотисячолітній багаж знань і досвіду, є однією з найбільш консервативних. Відсутність універсальних міжнародних будівельних норм і правил, які б мали застосовування як у масштабах окремо взятої країни, так і регіону або всієї планети, є яскравим свідченням того, що технічне регулювання будівництва не є міжнародною системою. Досвід регіональної інтеграції та гармонізації свідчить, що технічне регулювання в галузі будівництва продовжує залишатися значною мірою національним явищем.

На сьогодні, найбільш амбітною і масштабною є програма Європейського Союзу зі створення єдиного ринку на європейському континенті, яка передбачає гармонізацію національного будівельного законодавства країн-членів Союзу. Більш ніж 30-річні зусилля зі створення єдиних для Європейського Союзу будівельних норм і правил виразилися у розробці Єврокодів - комплекту модельних стандартів для застосування в будівництві - які покликані замінити національні норми країн-членів Союзу. Однак Єврокоди далекі від того, щоб їх можна було вважати повним комплектом будівельних норм і правил, оскільки предметна область Єврокодів обмежується розрахунком несучих конструкцій будівель і споруд. Навіть після завершення адаптації Єврокодів в якості національних стандартів, кожна країна-член Союзу має змогу певний час продовжувати використовувати свої власні, національні норми і правила, що стосуються інших аспектів будівництва, в т.ч. протипожежні та інженерно-технічні системи.

Головне джерело відмінностей в національних системах технічного регулювання у будівництві різних країн ґрунтується у правовій системі та реалізації права в цих країнах, які є продуктом специфічних умов розвитку і діяльності кожної держави окремо. Розгляд національної системи технічного регулювання в контексті цих умов допомагає зрозуміти, чому національна система технічного регулювання тієї чи іншої держави прийняла ту чи іншу форму.

Повноцінна, працездатна система технічного регулювання в будівництві складається з трьох компонентів, які є загальними системними компонентами більшості національних систем технічного регулювання економічно розвинених країн:

1) нормативна база будівельної галузі;

2) система нагляду та контролю виконання будівельного законодавства;

3) система оцінки та підтвердження відповідності об'єктів і суб'єктів технічного регулювання вимогам будівельного законодавства та стандартів, що витікають з нього.

ОСНОВНІ ВИСНОВКИ ДО ЛЕКЦІЇ

  • 1.Головними причинами роздержавлення системи технічного регулювання усталено вважається недостатність у розпорядженні держави матеріальних і людських ресурсів виходячи з необхідності їх динамічного зростання, соціальна комплексність суспільства та підвищення впливу суспільних інституцій на державну політику.
  • 2.За основні компоненти системи технічного регулювання будівництвом прийнято вважати: нормативну базу систему нагляду і контролю, систему оцінки відповідності.
  • 3.[*]Європейським Союзом утворюється прозорий економічний простір у галузі будівництва шляхом прийняття наддержавних актів прямої дії (Регламентів) застосування Єврокодів – особливий клас стандартів для розрахунку конструкцій та гармонізації традиційних стандартів (вироби, методи, методики тощо).

 


[*] В Україні відповідно до Угоди з ЄС здійснюється адаптація законодавства у будівництві з Європейським. Забезпечено можливість застосування Єврокодів при проектуванні з 01.07.2014 р.

 г.Киев, Печерский район,бульвар Леси Украинки, дом 26 офис 404

(044) 361-79-58, (063) 378-42-48

(095) 762-84-59, (067) 837-18-94

Этот адрес электронной почты защищен от спам-ботов. У вас должен быть включен JavaScript для просмотра.

ОПЛАТА ПО ФАКТУ ПРЕДОСТАВЛЕНИЯ УСЛУГ

 Представительства по всей Украине:

Киев, Одесса, Харьков, Днепропетровск, Львов

Отдел узаконивания самостроев

(095)762-84-59


Строительная лицензия и сертификация © 2010-2018. Все права защищены

> ❶ Строительная лицензия > ❷ Сертификат ГИПа
Каталог предприятий Украины МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов Первый Каталог - Предложения продавцов, каталог цен