Центр лицензирования и сертификации

+380 44 361-79-58 

lifecell+380 63 378-42-48

mts+380 95 762-84-59

ks+380 67 837-18-94

ЛЕКЦІЯ 3. НОРМИ ТЕХНІЧНОГО РЕГУЛЮВАННЯ. ПОШИРЕНІ СВІТОВІ УЯВЛЕННЯ

 

НОРМИ ТЕХНІЧНОГО РЕГУЛЮВАННЯ. ПОШИРЕНІ СВІТОВІ УЯВЛЕННЯ.

Норми технічного регулювання викладені у документальній формі в нормативних правових і технічних документах.

ЗАКОНИ ТА НОРМАТИВНІ ДОГОВОРИ

У контексті технічного регулювання закони та нормативні договори є джерелом права, яке регулює взаємовідносини між суб'єктами технічного регулювання.

Класична модель нетарифного регулювання історично базувалася на основах національного законодавства. Протягом сторіч джерелом права для регулювання торговельно-економічної діяльності були акти центрального органу законодавчої влади країни - монарха і, пізніше, законодавчих зборів. Однак до середини ХХ століття розвинені країни були готові споживати наслідки промислової революції у вигляді надлишку товарів, зростаючої внутрішньої та зовнішньої конкуренції, економічної спеціалізації та об'єктивної необхідності масштабного товарообміну за межами своїх державних кордонів. У нових умовах національне законодавство торговельних партнерів, яке значною мірою базувалося на ідеях меркантилізму і протекціонізму XVIII і XIX сторіч, продемонструвало свою непридатність, як джерело регулювання міжнародної торгівлі. Усвідомлення цього викликало необхідність застосування інших інструментів регулювання - нормативних договорів і над-національного законодавства - які викликали ланцюгову реакцію реформ на національному рівні торговельних партнерів.

Міжнародні договори та угоди суверенних держав, а також договори суб'єктів федерації в рамках федеративних держав, є прикладами нормативних договорів.

У сфері технічного регулювання у будівництві закони є правовим компонентом будівельного законодавства.

ТЕХНІЧНІ РЕГЛАМЕНТИ

У системі права тієї чи іншої держави технічні регламенти можуть приймати різноманітні форми залежно від того, як у даній державі розподілені правовстановлюючі повноваження між законодавчою та виконавчою гілками влади.

Угода СОТ про технічні бар'єри в торгівлі трактує технічний регламент [англ. technical regulation] як «документ, яким визначаються характеристики продукції або пов'язаних з продукцією процесів і методів її виробництва, включаючи адміністративні положення, дотримання яких є обов'язковим» [WTO 1995]. Технічний регламент також може містити визначення термінів і вимоги до позначень, пакування та маркування, що стосуються цього виробу і пов'язаних з ним процесів і методів виготовлення.

Керівництво ISO/IEC визначає термін технічний регламент як особливу категорію документа, «який встановлює обов'язкові, що мають силу закону правила», і прийнятий органом, що володіє «законодавчою владою і правами». Характерною особливістю технічного регламенту, в інтерпретації цього терміну ISO/IEC, є те, що сформульовані ним правила визначають «технічні вимоги», які можуть бути встановлені регламентом безпосередньо, шляхом посилання на текст стандарту, технічних умов або практичного посібника [англ. Code of practice] або шляхом включення до тексту регламенту тексту вищезгаданих документів [ISO/IEC 2]. Слід зазначити, що дві останні категорії документів - технічні умови та практичні посібники - за своєю природою можуть бути стандартами або самостійними документами зі стандартизації, згідно з термінологією ISO/IEC.

Обов'язковість технічного регламенту є його відмінною рисою порівняно зі стандартами, застосування яких в принципі є добровільним. Характерно, що ні Угода СОТ, ні Керівництво ISO/IEC не визначають форму технічного регламенту. Для того, щоб зрозуміти сенс терміну «регламент» у правовому контексті, доцільно звернутися до інтерпретації цього терміну Урядом США, який є одним з авторів Угоди СОТ. У визначеннях термінів Кодексу федеральних регламентів, який являє собою звід підзаконних актів США, наведено примітку, яка недвозначно стверджує наступне: «терміни регламент і правило мають однакове значення» [англ. «Regulation and rule have the same meaning»].

У законодавстві Європейського Союзу термін «технічний регламент» застосовується з метою узагальненого позначення будь-якого документа національного рівня, якій містить обов'язкові вимоги до продукції. Наприклад, в контексті Директиви 83/189/EEC від 28 березня 1983 року, «технічний регламент» і «стандарт» - це одне і те ж (обидва є «Технічними умовами» [англ. technical specification]). Різниця між цими категоріями документів полягає тільки в їх правовому статусі. А саме, застосування технічних регламентів обов'язкове, в той час як стандарти призначені для добровільного застосування. У цьому сенсі технічний регламент може приймати будь-яку форму - наприклад, наказ, постанова, розпорядження або лист органу центральної виконавчої влади країни - за умови, що цей документ містить обов'язкові, а не добровільні вимоги до рівня якості, робочих характеристик, безпеки або розмірів об'єкта, що регулюється. Аналогічні положення містяться у Закону України «Про технічні регламенти та оцінку відповідності»

Розглядаючи застосування концепції технічних регламентів будівельної галузі, резонно припустити, що під «виробом» також розуміються будівлі та споруди - кінцеві продукти будівельної діяльності. Відповідно, характеристики такого виробу, як будівля або споруда, разом з пов'язаними з ним процесами та методами виготовлення, є предметом опису в технічному регламенті. Основна складність опису характеристик будівлі або споруди за допомогою технічного регламенту полягає в тому, що за своєю природою об'єкт нерухомості є композитним виробом, до виготовлення якого залучені тисячі матеріалів і виробів і десятки тисяч пов'язаних з ними процесів та операцій різної складності, не кажучи вже про «Адміністративні положення», які самі по собі є окремою дисципліною в будівельній практиці.

Зрозуміло, буквальне застосування концепції технічних регламентів до таких специфічних виробів як об'єкти нерухомості, є щонайменше непрактичним з ряду причин.

По-перше, для того, щоб описати характеристики будівель і споруд різного типу та пов'язаних з ними процесів і методів будівництва за допомогою технічних регламентів, потрібно кілька сотень, якщо не тисяч розрізнених документів. Це повертає технічне регулювання до старої радянської моделі, яка зробила спробу нормування всіх компонентів, систем та елементів будівель і споруд шляхом створення розрізнених норм і правил, що до кінця 1980-х років зробило будівельне законодавство СРСР надмірно роздутим за обсягом, заплутаним, некерованим і дорогим в оновленні та застосуванні.

По-друге, опис «характеристик продукції або пов'язаних з продукцією процесів і методів її виробництва» заздалегідь визначає послідовність викладення матеріалу, оскільки процес спорудження всіх будівель і споруд починається з нульового циклу та закінчується покрівельними роботами. Однак опис будівель і споруд за таким методом буде мати невиправдану повторюваність, оскільки вимоги до багатьох елементів споруди будуть подібними чи ідентичними. Наприклад, улаштування підлоги в підвалі будівлі та влаштування покрівлі на плоскому бетонному даху будівлі є подібними процесами в яких задіяні практично ідентичні методи - підготовка основи, укладання гідроізоляції, влаштування стяжки і укладання покриття. Послідовний, поповерховий опис процесів виготовлення будівлі або споруди неминуче викличе дублювання нормативних вимог і призведе до безконтрольного розростання нормативного документа. Крім того, послідовний шлях визначає вибір розробника на користь приписувального методу нормування, оскільки він більш придатний для нормування «процесів і методів виробництва» продукції.

Будівельний процес у цілому не є промисловим виробництвом і навряд чи досягне рівня високоточного промислового виробництва в найближчі 50-100 років. Спорудження одного і того ж типу будівлі може бути здійснено декількома альтернативними шляхами, кожен з яких передбачає використання своїх, унікальних «процесів і методів виробництва», кожен з яких передбачає використання власних унікальних форм залежно від місцевої культури будівництва, місцевих будівельних традицій, доступності будівельних матеріалів та виробів, кваліфікації людських ресурсів і безлічі інших умов і факторів. Найбільш придатним інструментом визначення характеристик цих процесів і методів у будівельній галузі є не будівельні норми і правила, дотримання яких є обов'язковим, а добровільні стандарти, на які будівельні норми і правила можуть посилатися.

БУДІВЕЛЬНІ НОРМИ І ПРАВИЛА

У всьому світі технічні характеристики будівель і споруд визначаються за допомогою будівельних норм і правил.

Те, що фахівці будівельної галузі називають «будівельними нормами і правилами», являє собою оформлення в документальній формі технічних вимог до різних аспектів будівель і споруд, у т.ч. стійкість несучих конструкцій, пожежну безпеку, роботу систем життєзабезпечення будівлі або споруди, внутрішній клімат, доступність приміщень для інвалідів та осіб з фізичними недоліками і багато інших аспектів. Ці вимоги вміщують в себе знання, накопичені шляхом багатовікового, високою мірою, емпіричного досвіду будівництва та експлуатації будівель і споруд. За останні два сторіччя, емпіричний досвід будівництва поповнився та збагатився науковими знаннями, які отриманні шляхом фундаментальних і прикладних наукових досліджень і оцінки результатів впровадження в будівельному виробництві нових технологій і матеріалів, розроблених в результаті цих досліджень.

У більшості економічно розвинених країнах будівельні норми і правила кодифіковані - організовані в просту, зрозумілу, придатну для споживання форму. Тому не випадково для позначення будівельних норм і правил у багатьох країнах використовується термін «будівельний код» [англ. building code (або рідше використовуваний термін construction code)]. Це позначення вказує на вичерпну сукупність узгоджених одне з одним норм і правил.

У закордонній практиці технічного регулювання у будівництві склалася певна традиція застосування терміну «будівельний код». Під цим терміном прийнято мати на увазі не тільки вимоги до планування приміщень, несучих і огороджувальних конструкцій, покриття, перекриття і отворів, а також вимоги до всіх компонентів, систем і елементів будівель і споруд, у т.ч. систем, водопостачання, водовідведення, електричних мереж і устаткування, устаткування пожежної сигналізації та пожежогасіння, систем транспортування людей і вантажів.

Враховуючи, що технічні регламенти та будівельні коди спрямовані на досягнення однакових цілей і мають однаковий правовий статус (обов'язковість дотримання всіма суб'єктами системи технічного регулювання), напрошується висновок про те, що будівельний код являє собою особливу форму технічного регламенту.

Модельний код - це типовий будівельний кодекс, призначений для адаптації та застосування в якості закону, який регулює будівництво на території певного адміністративного утворення.

Сам по собі модельний кодекс не має юридичної сили. Щоб такої сили набути, він повинен бути переведений у ранг закону. Для цього використовується механізм «адаптації», при якому наділений відповідними законодавчими повноваженнями державний орган того або іншого адміністративного утворення розглядає придатність модельного кодексу для застосування на своїй території, вносить необхідні поправки і доповнення (разом іменовані «Модифікаціями») і приймає відповідний закон, який зобов'язує своїх суб'єктів слідувати прийнятому до виконання модельному кодексу. Після адаптації модельний кодекс стає будівельним кодексом адміністративного утворення.

Саме таким чином Україні впроваджено Єврокоди: через посилання у законі, рішення уряду та спеціальних будівельних норм щодо застосування Єврокодів

Відповідно, різниця між модельним кодексом і будівельним кодексом полягає в їх правовому статусі. А саме, модельний кодекс - це типовий зразок будівельного кодексу. Будівельний кодекс - це нормативний технічний документ, обов'язковий для застосування всіма суб'єктами системи технічного регулювання на території окремо взятої адміністративно-політичної одиниці.

Модельні кодекси містять типові вимоги, що зачіпають питання проектування, будівництва, монтажу, експлуатації, ремонту та інших дій по відношенню до будівель і споруд, а також їх компонентів, елементів і систем.

Модельні кодекси мають низку переваг перед будівельними нормами, які адміністративно-політичні утворення розробляють самостійно.

Перша перевага модельних кодексів - низька вартість їх розроблення та оновлення для влади. Основні витрати з розроблення та оновлення бере на себе організація розробник модельних кодексів.

Інша перевага - низька вартість підтримки модельних кодексів для влади. Розробники модельних кодексів дотримуються практики періодичного оновлення закладених у кодекси нормативних вимог з тим, щоб ці вимоги відповідали змінам, які відбуваються у сфері будівельних технологій, матеріалів, обладнання і методів їх застосування при будівництві та експлуатації об'єктів нерухомості.

З переваг, які модельні кодекси обіцяють споживачам, слід відзначити зниження нераціональних витрат за рахунок застосування норм, які приведені у відповідність (і продовжують підтримуватися в стані відповідності) до сучасних будівельних технологій та поточної практики будівництва. Так, в результаті переходу штату Нью-Йорк на модельні будівельні кодекси передбачається досягти зниження вартості будівництва від 5 до 15%. Будівельна влада штату припускає, що така економія буде досягнута за рахунок альтернативних рішень, матеріалів і методів, застосування яких раніше було проблематичним. В абсолютному вираженні, забудовники у штаті Нью-Йорк зможуть досягти щорічної економії в розмірі 350 млн. доларів США. Крім того, щорічна економія енергоресурсів у розмірі до 80 млн. доларів США передбачається в результаті застосування нових норм з енергозбереження. Це, у свою чергу, має покращити якість атмосферного повітря.

Повноцінних будівельних норм, які розроблялися би та застосовувалися би повсюдно на міжнародному або регіональному рівні та охоплювали б усі аспекти нормування будівельних об'єктів, на цей час не існує.

Тим не менш, прецеденти міжнародних зусиль з розроблення регіональних будівельних норм і правил є, однак відсутній тривалий досвід практичного застосування результатів таких зусиль.

Наприклад, Єврокоди є результатом більш ніж 30-річного технічного співробітництва країн-членів Європейського Союзу. Метою Єврокодів є уніфікація вимог до несучих конструкцій будівель і споруд в межах Європейського Союзу, що істотно обмежує предметну область Єврокодів. На цей час Єврокоди знаходяться у стадії адаптації на національному рівні країн - членів Союзу.

Іншим прикладом міжнародних зусиль у сфері розроблення регіональних будівельних норм є Арабські кодекси, розроблені під егідою Ліги арабських країн для застосування в регіоні Близького Сходу. Однак за визнанням розробників, жоден з цих кодексів на даний час не застосовується на практиці, а вірогідність національної адаптації та використання Арабських кодексів у найближчому майбутньому низька.

Характерно, що ідея розроблення в найближчому майбутньому повноцінних, багато-дисциплінарних міжнародних будівельних норм і правил була одностайно відкинута учасниками міжнародної програми з вивчення питань проектування, будівництва і експлуатації ресурсозберігаючих будівель [англ. Performance Based Building Network (PeBBu)], яка здійснювалася під егідою Європейської Комісії - вищого виконавчого органу Європейського Союзу. Експерти з різних країн світу погодилися, що для появи регіональних, а тим більше міжнародних будівельних норм і правил існує безліч перешкод, у т.ч. специфічні соціальні, політичні, економічні, адміністративні та правові умови, що суттєво впливають на будівельну діяльність в окремо взятій країні.

СТАНДАРТИ

Під терміном стандарт, СОТ розуміє «документ, який схвалений визнаною організацією та встановлює для загального та багаторазового застосування, правила, вказівки або характеристики продукції або продукції процеси та методи її виготовлення, дотримання яких не є обов'язковим» [WTO 1995]. Так само, як і у випадку з технічним регламентом, стандарт може містити визначення термінів і вимоги до позначок, пакування та маркування продукції, до пов'язаних з продукцією процесів і методів її виробництва.

ІСО дає трохи інше тлумачення стандарту, а саме, це «документ, прийнятий шляхом консенсусу, схвалений визнаною організацією та який встановлює, для загального і багаторазового застосування, правила, вказівки, або характеристики для певного виду діяльності або її результатів, спрямований на досягнення оптимального ступеня порядку в певному контексті» [ISO/IEC2].

СПІВВІДНОШЕННЯ МІЖ БУДІВЕЛЬНИМИ НОРМАМИ ТА СТАНДАРТАМИ

На жаль, світова спільнота фахівців у сфері стандартизації та нормування у будівництві досі не виробила чіткі критерії, за якими можна було би класифікувати нормо встановлюючі положення на «норми та правила» і «стандарти». Проте, між цими поняттями є суттєва різниця.

Кодифіковані норми та правила (кодекси) охоплюють широкий спектр предметних областей і за своїм статусом є обов'язковими для всіх суб'єктів системи технічного регулювання. На відміну від будівельних кодексів, застосовувані в будівельній галузі стандарти мають вузьку спеціалізацію і охоплюють обмежене коло питань. Як правило, вони спрямовані на нормування окремої категорії виробів, послуг, методів або процесів. Стандарти призначені для добровільного застосування за винятком випадків, коли на них посилаються будівельні норми і правила. Стандарти можуть містити посилання на будівельні кодекси та інші стандарти.

Будівельні норми і правила можуть містити посилання на стандарти. Стандарти, згадані в будівельних нормах, називаються первинними посиланнями. В системі будівельного нормування стандарти виконують дві важливі функції. По-перше, вони розкривають положення будівельних норм і слугують документально оформленими згодами суб'єктів системи технічного регулювання стосовно умов і вимог, яким повинні відповідати будівельні матеріали, вироби, конструкції та методів для того, щоб забезпечити виконання вимог будівельних норм і правил. По-друге, оскільки стандарти визначають еталонні, вимірювані технічні характеристики об'єктів нормування, стандарти також виконують роль інструмента вимірювання ступеня відповідності об'єктів нормування вимогам будівельних норм і правил. Іншими словами, якщо матеріал, виріб, процес або метод відповідає вимогам стандарту, визнаного будівельним кодексом, цей матеріал, виріб, процес або метод відповідає аналогічним вимогам будівельних норм і правил. І навпаки, для того щоб відповідати вимогам будівельних норм і правил, об'єкт нормування повинен задовольняти вимогам відповідних стандартів.

Стандарти, які є первинними посиланнями, у свою чергу можуть посилатися на інші стандарти. У контексті відносин з будівельними нормами і правилами стандарти, на які посилаються первинні посилання, називаються вторинними посиланнями.

КЛАСИФІКАЦІЯ СТАНДАРТІВ

В рамках системи технічного регулювання нормативні технічні документи поділяються на дві категорії: технічні регламенти і стандарти.

Слід зауважити, що подальша класифікація стандартів для цілей технічного регулювання відбувається головним чином за ознакою географічного застосування, де стандарти поділяються на міжнародні, регіональні та національні. Класифікація стандартів за іншими ознаками - за належністю (державні/недержавні), предметною областю (електротехнічні, машинобудівні, будівельні та інші.), за функціональністю (термінологія, методи випробувань, процеси, продукція, послуги та ін.), за сферою застосування (міжгалузеві, багатогалузеві, галузеві стандарти, стандарти консорціуму, стандарти підприємства, стандарти відділу підприємства та ін.) відображають виключно специфіку стандарту.

В рамках технічного регулювання всі нормативні технічні документи, які не є за своїм правовим статусом технічними регламентами, як правило вважаються стандартами. Всі стандарти в системі технічного регулювання рівні, незалежно від того який ярлик на них наклеює розробник - стандарт, кодекс, керівництво, інструкція, настанова тощо.

Всупереч значно поширеній помилці, міжнародні стандарти не обмежуються стандартами, які приймаються під егідою трьох міжнародних організацій зі стандартизації - ІСО, МЕК, МСЕ. Є вагомі підстави стверджувати, що міжнародні стандарти не є монополією трьох вищевказаних організацій.

Міжнародні угоди не дають чіткого визначення поняттю «міжнародний стандарт». Так, Угода про усунення технічних бар'єрів у торгівлі, яку зобов'язані дотримуватися всі члени СОТ, містить численні згадки «міжнародних стандартів», однак серед термінів, яким дано визначення в Додатку 1 до Угоди, термін «міжнародний стандарт» відсутній. Тим не менш, з окремих положень Угоди можна зрозуміти, що «міжнародні стандарти» є продуктом діяльності «міжнародних органів стандартизації», в діяльності яких члени СОТ мають брати участь [WTO 1995]. Однак поняття «міжнародного органу зі стандартизації» не розшифровується. В Угоді традиційним міжнародним організаціям зі стандартизації відводиться обмежена роль з надання інформаційної підтримки країнам-членам СОТ, однак Угода не містить явних чи прихованих вказівок на те, що ІСО, МЕК і МСЕ володіють монопольним правом на створення міжнародних стандартів.

Комітет СОТ з технічних бар'єрів в торгівлі [англ. Committee on Technical Barriers to Trade] встановив принципи, яким повинні відповідати міжнародні стандарти:

- ефективно задовольняти потреби ринку та регулювання у світовому ринковому просторі;

- враховувати рівень науково-технічного розвитку в різних країнах;

- не викликати ринкові перекоси;

- не порушувати справедливої конкуренції;

- не стримувати інновації та розвиток технологій;

- не надавати переваг характеристикам або вимогам окремих країн на шкоду іншим країнам;

- використовувати параметричний метод нормування замість розпорядчого.

Нові реалії світової економіки, яка в останні десятиліття зазнала суттєвих змін унаслідок глобалізації, викликали появу на арені міжнародної стандартизації нової категорії розробників стандартів - національних організацій з відкритим міжнародним членством. Принципи роботи цих організацій засновані на заохоченні кінцевих користувачів стандартів самостійно забезпечувати свої потреби шляхом безпосередньої участі в розробленні узгоджених стандартів, які можуть застосовуватися повсюдно в будь-якій точці світу. Для позначення стандартів, розроблених під егідою таких організацій, використовується термін глобальні стандарти.

Глобальні стандарти кидають виклик традиційним каналам розроблення міжнародних стандартів, які використовувалися з часу завершення Другої світової війни. В якості товарної продукції інтелектуальної діяльності глобальні стандарти знаходяться в прямій конкуренції зі стандартами, які розробляються «офіційними» міжнародними організаціями зі стандартизації. Однією з причин появи глобальних стандартів виявилася нездатність «офіційних» міжнародних організацій зі стандартизації - ІСО, МЕК, МСЕ - забезпечити швидко зростаючі потреби світової економіки в узгоджених стандартах і своєчасно реагувати на зміни, що відбуваються на світовому ринку.

За останню чверть століття багато великих американських організацій-розробників стандартів, які історично зосереджували свої зусилля на стандартизації для потреб внутрішнього американського ринку, відкрили доступ іноземних учасників до процесів розроблення та затвердження своїх стандартів і тим самим суттєво розширили свій вплив на міжнародній арені. За великим рахунком, такі організації - розробники перестали бути національними організаціями зі стандартизації та перейшли в категорію міжнародних.

Стандарти таких розробників, як Американський інститут нафти (API), Американський інститут сталевих конструкцій (AISC), Американське товариство інженерів-механіків (ASME), Американське товариство інженерів-будівельників (ASCE), ASTM International, IEEE, Національна протипожежна асоціація (NFPA) і багатьох інших, набули статусу глобальних стандартів.

Регіональним стандартом вважається документ, який «прийнятий регіональною організацією зі стандартизації і до якого забезпечено широкий доступ» [ISO/IEC 2].

Прикладами регіональних стандартів є австралійсько-новозеландські стандарти AUS/NZS; стандарти ГОСТ, випускаються під егідою Міждержавної ради з стандартизації, метрології та сертифікації - регіональної організації СНД зі стандартизації; європейські стандарти EN; стандарти інших регіональних організацій та консорціумів зі стандартизації.

Під терміном національний стандарт розуміється «стандарт, прийнятий національним органом зі стандартизації та до якого забезпечено широкий доступ» [ISO/IEC 2].

Державними стандартами є стандарти, розроблені державними установами для забезпечення потреб державних закупівель, для власних, внутрішніх потреб установи, або для цілей технічного регулювання в межах компетенції державної установи.

Аналіз сучасної практики стандартизації в економічно розвинених країнах свідчить, що вищевказані цілі поступово втрачають свою привабливість з ряду об'єктивних причин.

По-перше, розроблення та підтримка стандартів силами держави в умовах технічної революції та глобалізації міжнародної торгівлі стає складним завданням для державних органів через нестачу кваліфікованих людських ресурсів, необхідних для створення стандартів, які відповідали би мінливим потребам і умовам сучасного ринку продукції та послуг. Брак кваліфікованих людських ресурсів у державних організаціях є результатом різниці в зарплаті, яку державні та приватні роботодавці можуть запропонувати кваліфікованим фахівцям. У більшості економічно розвинених країн фонд зарплати державних працедавців не можна порівняти з ресурсами приватного сектору, особливо великих транснаціональних корпорацій. У конкурентній боротьбі за володіння кращими людськими ресурсами, державні установи з обмеженими ресурсами залишаються у програші.

По-друге, нездатність держави залучити свої до своїх структур кращі науково-технічні кадри нації знаходить відображення у скороченні бюджетних асигнувань на стандартизацію. Логіка законодавців проста: навіщо фінансувати державні програми стандартизації, для виконання яких в державних структурах відсутні кваліфіковані людські ресурси, в той час як ринок недержавних стандартів пропонує адекватні замінники. Позиція законодавців викликає ланцюгову реакцію згортання державних програм з розроблення стандартів і перехід на застосування стандартів приватного сектора як для цілей оцінки якості продукції та послуг, придбаних в рамках державних закупівель, так і для внутрішніх потреб державних установ. Природньо, перехід на стандарти приватного сектора можливий тільки у разі здатності приватного сектора розробити стандарти, придатні для державних потреб - питання, яке в економічно розвинених країнах вирішене за допомогою надання приватному сектору абсолютної свободи у розробленні стандартів для власних потреб.

По-третє, стандартизація силами приватного сектору є істотним чинником згортання програм розроблення державних стандартів. Враховуючи масштаби, якість і низьку вартість «недержавної» стандартизації в економічно розвинених країнах, стандарти приватного сектору є більш ніж адекватною альтернативою державним стандартам.

В Україні певний період розуміння державних та національних стандартів ототожнювалось. На теперішній час інституції «державних стандартів» не існує, і збереження абревіатури ДСТУ необхідно вважати за суто умовне позначення.

СТАНДАРТИЗАЦІЯ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

З точки зору міжнародної торгівлі, стандарти самі по собі є продукцією, яка може бути експортована за кордон або імпортована з-за кордону. У цій якості стандарти є товаром.

Так само як і до інших видів товарів, до стандартів застосовна економічна теорія порівняльних переваг. На практиці ця теорія виявляється в тому, що окремі нації та організації зі стандартизації досягли визначних успіхів у справі розроблення та розповсюдження стандартів порівняно з іншими націями. Наприклад, діяльність National Standards Authority of Ireland (NSAI) - ірландської організації зі стандартизації, яка перебувала практично в стані летаргічного сну до вступу Ірландії в ЄС. Шляхом централізації національних ресурсів союзних держав у рамках Європейського комітету з стандартизації (CEN), Європейський Союз зміг організувати «потокове» виробництво Європейських стандартів (EN). Оскільки вартість розроблення стандартів EN розподілена між національними організаціями зі стандартизації країн-членів ЄC, собівартість Європейських стандартів одна з найнижчих у світі.

Придатність стандартів до імпорту-експорту підтверджується діяльністю розробників регіональних і глобальних стандартів з просування своєї нормативної продукції на міжнародні ринки.

Особливо агресивну політику експорту національних стандартів проводять японські та німецькі розробники. Спираючись на адміністративну та фінансову підтримку своїх урядів, вони проводять активну діяльність, спрямовану на адаптацію стандартів DIN і JISC в країнах, що розвиваються. Цікаво, що на іноземні мови перекладаються і пропонуються для адаптації не всі національні стандарти, а тільки ті, які застосовуються у виробництві продукції, з якій німецькі та японські підприємства досягли значної переваги порівняно із зарубіжними конкурентами. Мова йде, в першу чергу, про німецькі та японські стандарти, які застосовуються в електротехнічній та електронній промисловості.

З точки зору експортера, експорт вітчизняних стандартів за кордон слугує інструментом підготовки зовнішнього ринку для експорту на нього продукції вітчизняних виробників. У теорії адаптація вітчизняних стандартів іноземною державою може забезпечити імпортуючій стороні, чиї стандарти були адаптовані, певну конкурентну перевагу на ринку даної іноземної держави. Головною перевагою є зниження витрат через відсутність необхідності проходити повторну оцінку та підтвердження імпортної продукції на відповідність місцевим стандартам.

ОСНОВНІ ВИСНОВКИ ДО ЛЕКЦІЇ

  • 1.[*]Норми технічного регулювання будівництва у документальній формі викладаються, як правило, у нормативних договорах, національних законах, технічних регламентах, будівельних нормах, правилах, стандартах.
  • 2.Стандарти на відміну від будівельних норм мають вузьку спеціалізацію, охоплюють обмежене коло питань, призначені для добровільного використання.
  • 3.У міжнародній практиці стандарти кваліфікуються за ознакою географічного застосування на міжнародні, регіональні та національні. За останні чверть сторіччя набуває поширення новий клас стандартів – глобальні, разом з тим такий клас не можна вважати як офіційно визнаний.

 


[*] В Україні в перше у світі на законодавчому рівні розподілено розуміння будівельних норм та правил. Будівельні норми є підзаконний акт технічного характеру, які не містять правових положень, правила – нормативно-правовий акт.

 г.Киев, Печерский район,бульвар Леси Украинки, дом 26 офис 404

(044) 361-79-58, (063) 378-42-48

(095) 762-84-59, (067) 837-18-94

Этот адрес электронной почты защищен от спам-ботов. У вас должен быть включен JavaScript для просмотра.

ОПЛАТА ПО ФАКТУ ПРЕДОСТАВЛЕНИЯ УСЛУГ

 Представительства по всей Украине:

Киев, Одесса, Харьков, Днепропетровск, Львов

Отдел узаконивания самостроев

(095)762-84-59


Строительная лицензия и сертификация © 2010-2018. Все права защищены

> ❶ Строительная лицензия > ❷ Сертификат ГИПа
Каталог предприятий Украины МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов Первый Каталог - Предложения продавцов, каталог цен