Центр лицензирования и сертификации

+380 44 361-79-58 

lifecell+380 63 378-42-48

mts+380 95 762-84-59

ks+380 67 837-18-94

ЛЕКЦІЯ 4. БУДІВЕЛЬНІ НОРМИ І ПРАВИЛА, БУДІВЕЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО. ПОШИРЕНІ СВІТОВІ УЯВЛЕННЯ

 

БУДІВЕЛЬНІ НОРМИ І ПРАВИЛА, БУДІВЕЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО. ПОШИРЕНІ СВІТОВІ УЯВЛЕННЯ.

Одним з перших відомих історикам актів, які містять положення, які регулюють правові відносини учасників будівельної діяльності та пред'являють технічні вимоги до об'єктів будівництва, був звід законів Хаммурапі (Вавилон). Параграф 228 зводу законів свідчить про те, що «якщо будівельник побудує будинок для хазяїна та його споруда не буде міцною і будинок, який він побудував, обрушиться та стане причиною смерті господаря будинку, цей будівельник повинен бути засуджений до смерті». Оскільки стійкість і надійність споруди була в даному законі технічною вимогою до об'єкта будівництва, закон Хаммурапі можна вважати технічної нормою, незважаючи на примітивність формулювання цієї норми [Hammurabi].

На думку істориків, своєю появою будівельні норми зобов'язані природній реакції влади на трагедії та людські жертви, що виникали в результаті стихійних лих, пожеж, руйнування будівель і споруд, а також паніки, якою супроводжуються екстремальні ситуації. Дійсно, протипожежні норми були розроблені для попередження пожеж, які в минулому приводили до пошкодження майна та загибелі людей. Розробка сейсмічних норм була викликана необхідністю уникнути або принаймні зменшити людські жертви в результаті часткового або повного руйнування будівель і споруд під впливом сейсмічних навантаг.

Сучасне будівельне законодавство в різних країнах має свої специфічні форми. Спільною рисою будівельного законодавства економічно розвинених країн є наявність в законодавстві трьох взаємопов'язаних компонентів: правового, адміністративного і технічного.

БУДІВЕЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

Правовий компонент за своїм статусом є статутним актом (або найчастіше сукупністю актів), який закріплює принцип обов'язковості застосування двох інших компонентів будівельного законодавства: адміністративного і технічного. Адміністративний компонент містить норми адміністративного права, які встановлюють процедури виконання будівельного законодавства, а також запобіжні заходи порушень законодавства. Основним технічним компонентом національного будівельного законодавства економічно розвинених держав є будівельні норми і правила, також іменовані будівельними кодексами.

У національних законодавствах чітко визначена межа між компонентами будівельного законодавства є великою рідкістю. Суттєвою складністю у цьому сенсі є будівельне законодавство Європейського Союзу, оскільки його відправною точкою є не національне, а наднаціональне законодавство. Причому союзне законодавство обмежується тільки регулюванням в галузі будівельних матеріалів і виробів, які використовуються у будівництві, залишаючи технічні та адміністративні питання проектування, будівництва, експлуатації та оцінки нормативної відповідності самих будівель і споруд у віданні союзних держав [305/2011]. Виняток становлять так звані Єврокоди - європейські стандарти з проектування несучих конструкцій, які повинні після адаптації країнами-членами ЄС стати частиною національного будівельного законодавства. У країнах за межами Європи будівельні норми і правила приймають різноманітні форми - у вигляді додатку до державного закону (Нова Зеландія), у вигляді комплекту індивідуальних кодексів з різних дисциплін (США) або у вигляді єдиного документа (Саудівська Аравія).

Також спільною рисою будівельного законодавства економічно розвинених країн є посилання на технічні стандарти. Слід підкреслити, що з точки зору встановлення права, стандарти не є частиною будівельного законодавства. Однак з точки зору правозастосування обов'язковість слідування тому чи іншому стандарту не викликає сумніву, якщо будівельні норми і правила, які на, відміну від стандартів є технічним компонентом закону, містять посилання на стандарт, що розглядається; відповідна норма закріплена Законом України.

Для простоти розуміння концепції будівельного законодавства в контексті системи технічного регулювання під будівельними нормами і правилами мається на увазі сукупність нормативних правових і технічних актів, які регулюють будівельну діяльність на території окремо взятого адміністративного утворення.

Будівельні норми і правила є своєрідним каталогом людського досвіду щодо забезпечення безпеки нерухомих об'єктів, який був набутий здебільшого емпіричним шляхом.

Сучасні будівельні норми і правила містять перевірені науковими дослідженнями та багаторічною практикою вимоги до будівель і споруд. Проте, призначення будівельних норм мало змінилося з часів Хаммурапі. Так само, як і чотири тисячі років тому, будівельні норми пропонують суб'єктам технічного регулювання прийнятний метод контролю безпеки будівель, споруд та їх компонентів на стадії їх проектування, будівництва, експлуатації та обслуговування.

ПРИЗНАЧЕННЯ БУДІВЕЛЬНИХ НОРМ ТА ПРАВИЛ

Будівельні кодекси переслідують декілька соціально значущих цілей: забезпечення збереження життя і здоров'я людей та інших живих організмів і створення гідних умов їх існування. Теоретично, дотримання вимог будівельних кодексів повинно запобігати руйнуванню та обваленню несучих та огороджувальних конструкцій, оздоблення будівель і споруд, не допускати виникнення пожеж, створювати комфортні та здорові умови перебування людей, тварин і рослин, а також забезпечувати швидку та безпечну евакуацію людей і тварин у разі виникнення екстремальних ситуацій, що ставлять під загрозу їх здоров'я і життя.

Призначення будівельних норм і правил полягає у зниженні ризиків, пов'язаних з експлуатацією будівель і споруд, до прийнятного суспільством рівня. З цієї точки зору будь-які технічні норми, незалежно від того, що є предметом їх розгляду - пожежна безпека, електричні мережі, санітарно-технічне обладнання, вентиляція або енергоресурси - повинні відображати поточний рівень ризиків, який суспільство на даному етапі свого розвитку вважає прийнятним. При цьому, призначення норм залишається незмінним при будь-якому прийнятному рівні ризиків і полягає в охороні здоров'я, забезпеченні безпеки та створенні гідних умов існування людей. Різниця між різними рівнями ризику полягає в рівні здоров'я, рівні безпеки та комфорту. В економічно розвинених суспільствах цей рівень набагато вище, ніж у менш розвинених. Відповідно, в розвинених країнах очікуваний суспільством рівень ризиків набагато нижчий, ніж рівень ризиків, який менш розвинуте суспільство вважає прийнятним.

За своєю природою будівельні норми і правила встановлюють мінімальні вимоги до об'єктів будівництва шляхом визначення мінімально припустимих обмежень. В разі недотримання встановлених обмежень виникає загроза того, що будівля перестане забезпечувати прийнятний рівень безпеки для знаходження в ній людей.

Що вважати «прийнятним рівнем» безпеки? Відповідно будівельних кодексів рівень безпеки трактується як рівень ризику, який суспільство вважає прийнятним щодо заподіяння шкоди здоров'ю та безпеці людини. При цьому екстремальні рівні ризику знаходяться між незначною шкодою (наприклад, тілесними ушкодженнями) та фатальною, катастрофічною шкодою у формі втрати людського життя. Цей рівень ризику є контекстним і залежить від багатьох факторів, включаючи політичні, соціальні та культурні основи та традиції суспільства, рівень його економічного розвитку, рівень будівельних технологій, що застосовується, професійний рівень людських ресурсів, а також очікування споживачів будівельної продукції. Відповідно, нижня планка мінімальних вимог у будівельних нормах визначається тим, який рівень ризику для людського життя та безпеки, яке суспільство вважає припустимим і прийнятним. Якщо розглядати будівельні норми як інструмент контролю ризиків, то стає очевидним, що вимоги фахово розроблених будівельних норм повинні бути спрямовані на те, щоб знизити ризик заподіяння шкоди здоров'ю та безпеці людини до мінімуму, який суспільство вважає прийнятним і припустимим.

Слід враховувати, що розумний «прийнятний рівень» безпеки має не тільки філософське значення, а й тягне за собою відчутні реальні наслідки як для тих, хто регулює та контролює будівельну діяльність, так і для тих, хто є об'єктом регулювання та контролю. А саме, якщо будівельні норми містять вимоги, що перевищують прийнятний суспільством рівень безпеки, застосування таких норм на практиці може бути піддано сумніву з боку об'єкта регулювання та оскаржене в судовому порядку.

Наприклад, при проектуванні споруд із застосуванням стандартів України, гармонізованих з Єврокодами, забезпечується надійність будівельних конструкцій на рівні не нижче 0,0001 відмов за 50 років ( 0,000001 на рік). Довідково - річний ризик загибелі людини, з якою мириться суспільство, дорівнює , наприклад, при наїздах автотранспорту 0,000500 , при землетрусах - 0,000017 , при захворюваннях грипом - 0,000200.

СФЕРА ЗАСТОСУВАННЯ БУДІВЕЛЬНИХ НОРМ ТА ПРАВИЛ

Будівельні норми і правила застосовуються, як правило, до нового будівництва. Вони також застосовуються до існуючих будівель і споруд у випадках, коли раніше зведені споруди (чи окремі компоненти або системи) зазнають перебудови чи змінюється їх призначення.

Будівельні норми та правила містять вимоги до широкого спектру технічних характеристик об'єктів будівництва - їх висоті, площі, протяжності евакуаційних виходів, ступеня вогнестійкості конструкцій, припустимої величини навантаг, інтенсивності освітлення, складу повітря у приміщеннях, тиску води в системі водопостачання та багатьох інших параметрів, які забезпечують безпеку продуктів будівельної діяльності.

В якості інструменту контролю ризиків, пов'язаних із загрозою здоров'ю та життю людини, будівельні норми оперують фізичними величинами - мірами довжини, площі, обсягу, щільності, тиску, часу тощо. - для кількісної оцінки ризиків, які будівельні норми покликані зменшувати. У цій якості будівельні норми не можуть бути використані для оцінки показників, які не можуть бути кількісно виміряні. А саме, недоречним було б застосування будівельних норм для регулювання естетичної якості будівельних об'єктів: зовнішнього вигляду будинків, архітектурних форм, колірних рішень, оцінка яких є результатом особистої думки спостерігача, що ґрунтується на його культурному рівні, перевагах, поглядах, помилках, поточному настрої та інших суб'єктивних факторах. Відповідно для регулювання естетичної якості можуть використовуватися інші інструменти - рішення архітектурних і містобудівних рад і комісій, рекомендації рад з охорони культурно-історичної спадщини, положення житлових товариств, які не пов'язані з питаннями охорони здоров'я, життя та забезпечення безпеки людей.

Також недоречним є застосування будівельних норм у якості підручника з виконання будівельних робіт, оскільки це суперечить призначенню норм. Будівельні норми покликані не описувати будівлі та споруди і методи їх зведення, а встановлювати обмеження, якими учасники будівельної діяльності повинні керуватися при виборі об'ємно-планувальних рішень, матеріалів, виробів, обладнання.

МЕТОДИ НОРМУВАННЯ

У сучасній практиці будівельного нормування використовуються два основні методи: приписувальний і параметричний. Також існує цільовий метод, який є модифікацією параметричного методу.

Найбільш суттєва різниця між цими методами полягає в тому, що саме знаходиться у фокусі нормування. А саме, параметричні норми акцентують увагу на меті, якої дана нормативна вимога намагається досягти. У центрі уваги приписувальних норм є засоби досягнення мети. Параметричні норми допускають безліч альтернативних шляхів досягнення поставленої мети, у той час як приписувальні норми пропонують єдиний шлях – той, який прописаний в нормативній вимозі. При цьому слід врахувати, що сформована традиція розроблення приписувальних норм навіть не передбачає формулювання мети, яку суб'єкт технічного регулювання вимагає досягти. Розробник приписувальної норми виходить з того, що чітка відповідність запропонованим правилам забезпечує досягнення мети, яку розробник приписувальної норми мав на увазі.

Наприклад, параметрична норма встановлює двогодинну мінімальну вогнестійкість перегородки та надає проектувальнику можливість самостійно обрати технічне рішення, будівельні матеріали та метод її спорудження для досягнення цим заданої характеристики. Приписувальна норма використовує інший підхід. Вона дає докладний опис конструкції перегородки, використаних матеріалів і методу її зведення - комплексу заходів, які, на думку розробника, норми забезпечать необхідну вогнестійкість конструкції. При цьому проектувальник може бути непоінформований щодо того, яку саме ступінь вогнестійкості дана приписувальна норма має забезпечити.

Всі методи об'єднує специфічний стиль мови, який застосовується у формулюванні нормативних вимог. Відмінною рисою мови норм і стандартів є застосування «нормативних» слів – повинен, слід, може, які виражають різний ступінь чіткості нормативного становища.

  • Приписувальний [англ. prescriptive] метод є найстарішим серед інших методів нормування. Він докладно описує матеріали та методи, розміри та місце розташування конструкцій і компонентів, а також інші специфічні характеристики, які забезпечують досягнення мети нормування. В силу своєї приписувальної природи розроблені приписувальним методом норми не володіють достатньою гнучкістю в області застосування альтернативних рішень, матеріалів і методів. Це значно обмежує творчу свободу проектувальника та можливість економії ресурсів у випадках, коли замість запропонованих матеріалів і методів можливе використання замінників, які за своїми технічними характеристиками не гірші або навіть кращі визначених.

Однією з найбільш неприємних рис приписувальних норм є їх громіздкість, що ускладнює їх оновлення та здорожчує вартість підтримки в актуальному стані. Це також ускладнює сприйняття та використання норм кінцевими користувачами. З ускладненням будівельних технологій громіздкість приписувальних норм збільшується, вони розбухають за обсягом і ускладнюються за змістом.

Ефект розбухання пояснюється тим, що приписувальні норми намагаються сформувати «віртуальний макет» будівлі або споруди шляхом опису всіх аспектів його конструкції, будівництва та експлуатації – від фундаменту до блискавковозахисту, від влаштування підлоги до збирання побутового сміття. За своєю сутністю, приписувальні норми є своєрідним підручником з будівництва та експлуатації будівель і споруд. Слід припустити, що по досягненню «критичної маси» приписувальні норми починають втрачати свою привабливість як з точки зору їх обслуговування (підтримка в актуальному стані), так і з точки зору практичного застосування (використання в проектуванні, при оцінці відповідності, у практиці нагляду та контролю за дотриманням).

  • Параметричний [англ. performance-based] метод формування нормативних вимог у будівництві має піввікову історію. Перші спроби застосування параметричного методу в будівельних нормах були зроблені на початку 1960-х років групою скандинавських країн – за участі Данії, Ісландії, Норвегії, Фінляндії та Швеції, які з метою вироблення загальної політики гармонізації будівельних норм і правил сформували Скандинавський комітет з технічного регулювання [англ. Nordic Committee on Regulations].

У міру накопичення досвіду розроблення та практичного застосування параметричних норм помилки першопрохідців були враховані та виправлені. Сьогодні параметричний метод визнаний світовою спільнотою одним з найбільш прогресивних і перспективних методів нормування у будівництві.

Останнім часом параметричний метод також застосовується у стандартизації - сфері технічного регулювання, яка історично базувалася виключно на приписувальному методі формулювання нормативних вимог. При розробленні міжнародних стандартів, параметричному методу надається перевага перед приписувальним методом.

Структура будівельних норм і правил, розроблених параметричним методом, визначається специфічними особливостями. Так, параметричні нормативні вимоги мають прозору, чітку ієрархічну структуру, яка випливає з логіки досягнення мети, якої хоче досягти розробник норми. У застосуванні до конкретної параметричної нормативної вимоги, яку формулює розробник, ця логіка складається з трьох взаємопов'язаних концептуальних рівнів:

1. Цільовий рівень. Декларується мета (або комплекс цілей) даної нормативної вимоги.

2. Функціональний рівень. Формулюються функціональні вимоги до роботи об'єкта нормування. Ці вимоги покликані забезпечити досягнення поставленої мети.

3. Критеріальний рівень. Задається критерій або комплекс взаємопов'язаних критеріїв оцінки технічних (робочих) характеристик об'єкта нормування для того, щоб визначити, чи відповідає об'єкт нормування цілям, яких дана нормативна вимога намагається досягти.

Логіка параметричного підходу до нормування визначає чітку, ієрархічну структуру параметричної норми. Так, в основі нормативної піраміди знаходяться критерії оцінки об'єкта нормування, на які спираються функціональні вимоги до об'єкта нормування. Функціональні вимоги, в свою чергу, є фундаментом більш високого рівня, який підтримує цілі розроблювальної нормативної вимоги. Таким чином, параметрична норма – це ієрархічна пірамідальна структура, що складається з комплексу вимог різного рівня – від нижчого, де задаються технічні параметри об'єкта нормування, до вищого, де декларуються загальні параметри у формі абстрактних понять.

Якщо формально підійти до розгляду трирівневої структури параметричної норми, можна легко помилитися та опинитися під враженням того, що функціональні вимоги в структурі параметричної норми можуть мати приписувальний характер. Функціональні вимоги, однак, не можуть бути приписувальними. Призначення функціональних вимог полягає в тому, щоб дати якісну характеристику об'єкта нормування. А саме, описати те, яким чином об'єкт нерухомості або його компонент повинен функціонувати для того, щоб забезпечити виконання мети, яка встановлена даною нормативною вимогою. Слід особливо підкреслити, що цей опис здійснюється виходячи з якісних характеристик об'єкта.

Саме ця риса функціональних вимог – якісна характеристика об'єкта нормування відрізняє функціональні вимоги від приписувальних. Приписувальні вимоги задають кількісну характеристику об'єкта нормування (наприклад, кількісні показники висоти стелі, ширини коридору, рівня освітленості тощо), в той час як функціональні вимоги просто вказують на необхідність забезпечення якісних характеристик (наприклад, «коридор, використовуваний як шляхи евакуації, повинен забезпечувати швидку та безпечну евакуацію людей із приміщень»). З точки зору пиписувальної норми, функціональна вимога параметричної норми є не зовсім вимогою, а скоріше побажанням, оскільки останнє не пропонує ніяких конкретних кількісних показників.

За кількісний аспект параметричної норми відповідає її нижній, базовий рівень - критеріальний рівень. Якщо робота об'єкта нормування не може бути виміряна кількісно, критеріальний рівень встановлює показники якості, які використовуються для оцінки якісних характеристик об'єкта нормування, встановлених на функціональному рівні. Саме критерій виступає в параметричній нормі в якості обов'язкової вимоги, якої суб'єкти системи технічного регулювання зобов'язані дотримуватися. Призначення критеріального рівня полягає у тому, щоб задати параметри – мінімально необхідні кількісні характеристики об'єкта нормування, яких суб'єкт системи технічного регулювання повинен дотримуватися, застосовуючи на практиці якісні вимоги більш високого функціонального рівня параметричної норми.

Практичне застосування параметричних норм у проектуванні, новому будівництві, реконструкції, ремонті та експлуатації будівель і споруд базується на розвиненому комплексі засобів дотримання будівельного законодавства в цілому та параметричних норм зокрема.

Серед безлічі інших засобів дотримання параметричних норм є два головних методи прийнятних будівельних рішень, а також допоміжні – щодо оцінювання відповідності.

Метод прийнятних рішень [англ. acceptable solutions] передбачає застосування існуючих, як правило, приписувальних нормативних вимог, які схвалені органом влади, уповноваженим регулювати будівельну діяльність. Регулюючі прийнятні рішення норми та стандарти задають прийнятні для споживачів технічні характеристики об'єкта нормування. Застосовувані в рамках прийнятних рішень норми та стандарти випливають з параметричних вимог, яким прийнятні проектно-будівельні рішення повинні відповідати.

Метод альтернативних рішень. Філософія параметричного нормування передбачає те, що будь-яке прийнятне рішення – це лише одне з багатьох можливих засобів, які можуть бути використані для досягнення поставленої мети нормування. Це означає, що для забезпечення відповідності об'єкта нормування параметричним вимогам можуть бути використані інші, альтернативні технічні рішення, які відрізняються від прийнятних рішень. Для того, щоб дозволити суб'єкту технічного регулювання використовувати інші рішення, параметричний метод нормування передбачає можливість застосування другого методу забезпечення нормативної відповідності – методу альтернативних рішень.

Метод альтернативних рішень дозволяє проектувальникам, будівельникам і експлуатаційникам застосовувати на практиці інноваційні рішення, які не вписуються в жорсткі рамки прийнятних рішень. Причому застосування альтернативних рішень допускається тільки в тому випадку, якщо вони забезпечують рівень безпеки, функціональності та якості об'єкта нормування не нижче показників, викладених у схвалених нормах і стандартах, що застосовуються у рамках методу прийнятних рішень.

Методи оцінювання відповідності є допоміжним засобом дотримання параметричних норм. Цей засіб припускає надання доказів нормативної відповідності будівельних рішень.

Серед інших засобів дотримання параметричних норм слід згадати документальні докази (сертифікати відповідності, протоколи випробувань, експертні оцінки, рішення уповноваженого органу влади тощо), схвалені процедури, порівняння альтернативних рішень з прийнятними, документально зафіксовані та підтверджені факти успішного практичного застосування альтернативних рішень і багато іншого. Прикладом такого засобу в Україні можна вважати свідоцтво підтвердження придатності.

  • Цільовий [англ. objective-based] метод нормування є модифікацією параметричного методу. Будівельні норми і правила, розроблені за цим методом, органічно поєднують в собі приписувальні та параметричні нормативні вимоги. З цієї точки зору цільовий метод можна розглядати як перехідний від приписувального до параметричного. Цільовий метод був вперше узятий на озброєння розробниками Національних кодексів Канади в середині 1990-х років, коли система нормування, яка використовувалася протягом попередніх 50-ти років, почала проявляти симптоми недієздатності.

Після уважного вивчення досвіду розроблення і застосування параметричних будівельних кодексів у скандинавських країнах, Великобританії, Австралії та Новій Зеландії, канадські фахівці дійшли висновку, що негайний перехід від приписувального нормування до параметричного матиме шоковий ефект на суб'єктів системи технічного регулювання. Щоб уникнути шокової терапії, було прийнято рішення зробити еволюційний перехід до параметричного нормування шляхом застосування концепції гібридного нормування. Нова концепція була названа цільовою [англ. objective-based concept], оскільки розробники виходили з постулату про те, що всі нормативні вимоги за своєю суттю є цілями нормування різного рівня, від абстрактних, соціально значущих цілей високого рівня, до критеріїв оцінки технічних характеристик об'єктів, що нормуються, мета яких, у свою чергу, полягає в забезпеченні досягнення соціально значущих цілей.

В результаті багаторічної кропіткої роботи і численних спроб і помилок, у 2005 році був прийнятий комплект нових будівельних кодексів Канади, в які була закладена ідея цільового нормування.

Щодо засобів дотримання норм, суть концепції цільового нормування нічим не відрізняється від класичних принципів параметричного нормування. А саме, суб'єкту регулювання дається право вибору методу підтвердження відповідності запроектованих або існуючих об'єктів нормування положенням будівельного кодексу.

Перед обговоренням переваг і недоліків різних методів нормування, слід зрозуміти суттєву різницю між ними в контексті системи технічного регулювання.

Проблема, з якою постійно в світі стикаються законодавці, полягає в тому, що будівельна галузь, як, втім, і інші галузі економіки, потрапила у процес глобалізації та технологічної революції.

Стрімкість, з якою нові технології, матеріали, вироби та методи – як вітчизняні, так і закордонні - потрапляють з «лабораторних пробірок» на заводські конвеєри та на будівельні майданчики, не дозволяє законодавцям встежити за нововведеннями та встановити для них правила безпеки за допомогою традиційного інструменту технічного регулювання – приписувальних норм і правил.

Обмежені можливості нормування приписувальним методом проявляються там, де проектувальники та будівельники намагаються закласти в проект останні досягнення науки і техніки. На допомогу прийшов параметричний метод нормування (і цільовий метод, як його модифікація), який дає можливість задовольнити інтереси сторін, розташованих на різних полюсах системи технічного регулювання – законодавців з одного боку і виробничників з іншого боку, регулюючих і тих, кого регулюють. Обидва методи нормування – приписувальний і параметричний - припускають можливість використання альтернативних технічних рішень, які йдуть врозріз з багаторічною практикою та традиціями будівництва. Однак правова основа використання цієї можливості в приписувальному методі істотно відрізняється від тієї, яка закладена в параметричному. Якщо стисло сформулювати істотну системну різницю між приписувальним і параметричним методами нормування, формулювання буде виглядати таким чином.

В системі технічного регулювання, заснованій на приписувальних нормах, можливість застосування нововведень – інноваційних технологій, рішень, матеріалів, процесів і методів – є виключенням з правил системи. У параметричній системі технічного регулювання можливість застосування інновацій є невід'ємною властивістю системи. Практика підтверджує, що посадові особи органів будівельного нагляду та контролю не готові брати на себе відповідальність за прийняття альтернативного рішення і обирають легкий шлях педантичного, бездумного слідування запропонованим нормам. При цьому виявляється один з головних недоліків приписувального методу нормування – відсутність альтернативи.

Таким чином, в приписувальній системі технічного регулювання посадова особа, яка здійснює перевірку будівельної документації або інспектування будівельного об'єкта, не має права відмовити суб'єкту системи, що регулюються в можливості застосування альтернативних технологій, рішень, матеріалів, процесів і методів тільки на тій підставі, що вони не вписуються у запропоновані рамки. Посадова особа вимушена зробити додаткові кроки з оцінки альтернативних рішень на відповідність цілям нормування, в той час як на автора альтернативного рішення накладається обов'язок надати вагоме технічне обґрунтування того, що пропоноване рішення забезпечує необхідний рівень безпеки.

Головною перевагою приписувальних норм є їх структурна простота і конкретність. У формулюванні нормативних вимог, приписувальна норма керується принципом «Роби так!», де від проектувальника та будівельника не потрібно ніяких додаткових розумових і творчих зусиль. А саме, дотримання норми гарантується, якщо суб'єкт системи технічного регулювання чітко слідує приписам – використовує вказані технології, матеріали, вироби, обладнання, апаратуру та жорстко виконує вказані правила їх виробництва, упаковки, зберігання, перевезення, монтажу, експлуатації, ремонту та утилізації. Приписувальні норми також спрощують роботу наглядових і контролюючих органів. Інспектор порівнює об'єкт нормування з його «віртуальним» еталоном, відтвореним у приписувальних нормах. Якщо об'єкт не збігається з еталоном, інспектор приходить до висновку про те, що вимогу норми не виконана. Проте саме цей аспект оцінки та підтвердження відповідності об'єкта нормування робить приписувальні норми гальмом технічного прогресу в умовах технічної революції, яку переживає сучасна будівельна галузь.

У минулому приписувальний підхід бездоганно виконував свою місію в умовах, коли вимоги до професійного рівня проектувальників і будівельників були відносно невисокими, зважаючи на нескладні традиційні будівельні технології та матеріали і багаторічний досвід їх застосування, а також в умовах, коли суттєві зрушення в будівельних технологіях і соціальному замовленні на їх застосування займали кілька поколінь. Сьогодення відрізняється такими факторами, як прискорення темпів змін, що відбуваються в економічному та соціальному житті суспільства, глобалізацією економічної діяльності, гострою необхідністю боротьби із забрудненням навколишнього середовища, підвищенням вимог населення до охорони здоров'я та праці, необхідністю економії ресурсів, бурхливим розвитком нових технологій, ускладненням існуючих технологій, появою якісно нових будівельних матеріалів і виробів тощо.

Сукупність цих факторів знижує ефективність застосування приписувальної системи нормування, а в разі великих, унікальних будівельних проектів роблять приписувальні норми бар'єром для застосування нових, ресурсозберігаючих рішень і технологій.

Структурна прозорість та ієрархічність є найбільш очевидними перевагами параметричних норм порівняно з приписувальними нормами. Це обумовлено, перш за все, ступенем інформування споживача норм щодо цілей конкретного нормативного положення та критеріїв, за якими оцінюється дотримання даної норми.

Як правило, приписувальна норма не декларує мету, яку повинен досягти творець споруди. Приписувальна норма говорить, «Роби так!», не пропонуючи пояснення причини, чому потрібно робити саме так, а не інакше. На відміну від приписувальної норми, параметрична норма декларує мету нормативної вимоги з тим, щоб кожен суб'єкт системи технічного регулювання мав чітке розуміння того, що повинно бути досягнуто в результаті застосування даної норми.

У приписувальних нормах немає необхідності формулювати критерій, згідно з яким оцінюється виконання норми. Приписувальні нормативні вимоги самі по собі одночасно є критеріями оцінки виконаної роботи. Якщо в конструкції використані матеріали та вироби в точності до запропонованих нормою характеристик – наприклад, цвяхи довжиною 150 мм і гідроізоляція з трьох шарів руберойду і бітуму товщиною не менше 5 мм – мета розпорядчої норми (у чому б вона не полягала з погляду автора норми) вважається виконаною. Такий підхід до нормування ставить всіх суб'єктів системи технічного регулювання у дуже жорсткі рамки. А саме, без проходження тривалого процесу попередніх погоджень і затверджень проектувальник в вищенаведеному прикладі не може застосувати високоміцні пластмасові кріплення замість сталевих цвяхів або високоефективну гідроізоляційну пластикову плівку товщиною 1 мм замість руберойду й бітуму, в той час як інспектор наглядового органу не може прийняти будівельну конструкцію, яка не вписується в рамки, задані приписувальною нормою.

Ліберальна філософія параметричних норм також має позитивні наслідки, про які першопрохідці параметричної моделі нормування навряд чи замислювалися. А саме, в параметричних нормах відпадає необхідність відслідковувати зміни, що стосуються будівельних технологій, матеріалів і виробів та відображати зміни, що відбуваються в нормативних вимогах. Оскільки параметричні норми не регламентують практичне застосування будівельних технологій, матеріалів і виробів, розробникам немає потреби докладно описувати різні аспекти застосування будівельних технологій, матеріалів і виробів в об'єктах нормування. Це значно скорочує кількість і обсяг параметричних норм і правил, що істотно спрощує та здешевлює підтримання норм в актуальному стані. Крім того, оскільки соціально значимі цілі та функціональні вимоги є фундаментальними вимогами, вони не вимагають частого перегляду та зміни, що також здешевлює вартість поновлення параметричних норм і правил.

ОСНОВНІ ВИСНОВКИ ДО ЛЕКЦІЇ

  • 1.Призначення будівельних норм полягає в обмежені ризиків пов'язаних з експлуатацією будівель та споруд, а також встановлення мінімально припустимих рівня умов для життя та життєдіяльності прийнятих суспільством.
  • 2.Основними методами нормування у сучасній практиці є параметричний та приписувальний. Модифікацією параметричного вважається цільовий, який, як правило, застосовується при поступовому переході від приписувального до параметричного.
  • 3.До будівельного законодавства відносяться акти із статусом обов'язковості до виконання.
  • 4.[*]Будівельне законодавство складається з трьох компонентів: правового, технічного та адміністративного.

 


[*] В Україні компонент технічного законодавства чітко відокремлений – це державні та галузеві будівельні норми.

 г.Киев, Печерский район,бульвар Леси Украинки, дом 26 офис 1113

(044) 361-79-58, (063) 378-42-48

(095) 762-84-59, (067) 837-18-94

Этот адрес электронной почты защищен от спам-ботов. У вас должен быть включен JavaScript для просмотра.

ОПЛАТА ПО ФАКТУ ПРЕДОСТАВЛЕНИЯ УСЛУГ

 Представительства по всей Украине:

Киев, Одесса, Харьков, Днепропетровск, Львов

Отдел узаконивания самостроев

(095)762-84-59


Строительная лицензия и сертификация © 2010-2018. Все права защищены

> ❶ Строительная лицензия > ❷ Сертификат ГИПа
Каталог предприятий Украины Рейтинг@Mail.ru МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов Первый Каталог - Предложения продавцов, каталог цен